Катерина Мельниченко «Колискова зі сталі (Part 1)»
Дата: 09 Серпня 2021 | Категорія: «Поезія» | Перегляди: 3173 | Коментарів: 0
Автор_ка: Катерина Мельниченко (Всі публікації)| Редактор_ка: Дмитро Авер'янов | Зображення: Сергій
Катерина Мельниченко − поетка, письменниця. PR-гуру, менеджерка з комунікацій та маркетологиня. Лавреатка премії «Смолоскип». Переможниця поетичного батлу в рамках проекту «Творчий ковчег» при Національній спілці письменників України. Лавреатка музично-пісенного фестивалю «Ірпінський Парнас» в таких номінаціях як «інтимна лірика» та «філософська лірика». Нагороджувалась на конкурсах місцевого значення. Народилася і живе в Києві.
Колискова зі сталі (Part 1)
Проліски часу
де не де а висотається із торбинки минулого
нитка
потягнеш за самісінький кінчик
аби обережно відірвати
а натомість клубок спогадів розворушиш
і полізе
крізь канву та прорізи тканого наплічника
зелене макраме
сльозинка впаде
змочить нитку
що проліском проросте
весну навіншує
/////
дифтонгами зривається літо
танцює відблисками ватри на гладкій поверхні дніпра
скочується з гори
істерично хапає за руки перехожих
заглядає в очі
переполохане
босоноге
у білій сорочці за коліно
питається чи запам'ятають його
погрожує що ніколи не повернеться
ніколи не повториться
наполягає любити тут і зараз
жити швидко
сміятись щиро
танути в дрібницях
або як ні
то забере з собою
все несправжнє
перетворить у смерть
/////
тут майже кожен другий сподівається на Христа
не знаючи на кого ще сподіватись
не знаючи чого ще чекати
вдивляючись у дощові хмари
важкі як завіси старого театру
давнього театру
дитячі ґейм-пади позабуті в нутрощах розкладних диванів покрились пилюкою
діти-однолітки перетворились у дорослих-однолітків але тільки зовні
вони одягаються у довгі пальта
сірих та чорних кольорів та
поспішають зранку зайняти свої пости
у задушливих офісах
діти-однолітки грають дорослих
під важкими завісами театру
що нависли над ними
до першого вітру
до першої повні
до другого пришестя
/////
хронологічний ряд подій
вчорашнього вечора
це біла розділова
що веде нас до 50.45.05
ніч випиває простір
надкушує місяць
залишається тільки відблиск зірок
на поверхні води
та світло ліхтарика під ноги
аби не впасти на крутому підйомі
тут немає нічого
окрім того що є
тут немає нікого
окрім тих що були тут завжди
і зараз повернулись
із довгих мандрів
із поневірянь
із моноінтросховищ
аби станцювати
свій переможний танок
аби залишитись тут остаточно
бо світ ловив та не спіймав
/////
мій тато пшик
одна лиш назва
фантик від цукерки
фройд казав що дівчатка завжди створюють собі кумирів
переважно з образу першого чоловіка у їх оточенні
а як щодо старшого брата
в дитинстві ми грались у літачки та будували будиночки
а виросли й розлетілися по справжнім домівкам
не часті зустрічі
жадані обійми
і цей його гумор щоб аж кутки очей посміхались від слів
усі мої хлопці мали бодай одну із рис які були і у найкращому з найкращих
та навіть якщо трапиться
хтось максимально схожий
все одно навряд чи він стане таким же прекрасним як мій брат
/////
джаст ду іт
викинь цю моральну інвалідність з голови
або вкажи саме зараз пальцем бодай на трьох рандомних
непонівечених життям
стоячи у вагоні що прямує до теремків
не знайдеш цілих
і цільних теж
цього ображали в школі
бо був розумніший від інших
того татко вчив бути справжнім чоловіком а йому завжди подобались хлопці
від цього пішла дружина до гаманця з вухами
бачиш
вони мають свої історії
які змінили їх
проте ці рандомні тримаються
ну ок принаймні намагаються триматись
в твому наплічнику окрім книги проїзного та окулярів
три тонни лайна
викинь
або не ний що йти важко
/////
справа у дотичності
доцільності речей
облич
фраз
вчасних так
не підтверджених ні
істина у вині
істина у простих речах
вирваних із контексту фраз
на раз
і доречно використаних
оприлюднених доказів
існування Світлого
і його справедливості
так близької до наших висновків
той хто має вуха
хай почує
світ довкола бентежний
але він все знав наперед
/////
спини внутрішній потік думок
а …(стоп)
якщо… (стоп)
і… (спини внутрішній монолог?)
…
…
…
.
.
/////
прокидайся
нічне місто себе не любить
воно бреше іншим, що подобається собі
місто сміється голосами людей біля пабів
стогне солодко у кімнатах за зачиненими дверима
мугикає пісні над паром кави у затісних кухнях
допиває пиво з безхатьком біля неспокійної річки
треться вологим носом цуценяти підкинутим під паркан багатоповерхівки
об литки ніг
але місто лиш робить свою роботу
хоч знає що поки не полюбить себе
усі його мешканці залишатимуться нещасними
знає
але не спроможне на почуття
іди і зроби з цим щось
побідкайся
голосно розкажи як тебе використовують
купують твої книжки
беруть автографи
віддаються у затісних вбиральнях після презентацій
але врешті засинають з іншими
а ти залишаєшся до світанку
зовсім один
серед сотні облич
намагаючись перетворитись у ніщо
і у все одразу
злийся з сяйвом неонів вітрин
злийся з кіптявою заводів
дозволь аби місто з'їло тебе
проковтнуло не пережовуючи
й кожна вулиця
провулок
проспект
вибухнуть опісля
калейдоскопом барв твого внутрішнього світу
і усі твої жінки і ті жінки котрі так і не перетворились на омріяних коханок
проте стали від того ще важливішими
закохаються в це місто
так сильно як могли кохати лише тебе
/////
отже
така послідовність
телефон
дзвінок
пауза в діалозі тривалістю в чотири місяці
чиясь забута помада на задньому сидінні авто
твоя мовчанка закінчується новим повідомленням на фейсбук
питаєш про що я зараз думаю
думаю якого біса денді
якого біса
три роки собаці під хвіст
у песика болить
у котика болить
у катрусі не болітиме (я пам'ятаю всі твої мантри прочитані мені)
думаю той чоловік що зараз спокусити намагався хай йому грець
думаю я тобі збрехала що готова відпустити
чорта з два денді
я ніколи тебе не відпущу
де б ти не був я буду в тобі
кожним твоїм тригером
зефіром
світлофорами
вранішньою кавою і навіть її відсутністю зранку
думаю чим тобі не сподобались мої джинси
адже справа в мені
геть не в них
щоб я не одягла
врешті все
що я роблю в тобі викликає роздратування
і я не витримую
бо вже не знаю як бути з тобою
і не зовсім впевнена
що знаю як бути без тебе
фройд в нашій вітальні оформив собі прописку
і тепер його добірка з золотавим тисненням виглядає ніби нolly bible покладена біля ліжка в якомусь з готельних номерів каліфорнії чи вермонту
однаково еталонно оформлених у 50-х
певно щоби знічувати пристрасних коханців що знімали подобово ті номери
нас з тобою мало що знічувало денді
окрім звісно реальності з якою доводилося миритись
думаю навіщо ти збрехав таксисту про те що ми живемо окремо
я живу в тобі
думаю я так подорослішала поруч за весь час наших відносин
ці всі шаблони на кшталт
навчимось проговорювати емоції
я вважаю інакше проте поважаю твою думку
правила взаємного обміну
і ніколи не їжте наодинці
але я їм
ну як їм
переважно жуйки
малинова вчора
сьогодні нова порція з дванадцяти подушечок зі смаком яблука
думаю цікаво а що ти робив поки тривала ця мовчанка
думаю чи тобі цікаво чим займалась я
врешті ти міг і раніше спитатись
думаю це і все що ти хочеш знати
ні з ким я зараз
ні чим займаюсь
тільки про що я думаю
відповідаю
думаю куди сплюнути жуйку
всередині метро немає смітників
/////
там бур
тут бур
чух-чух робить песик лапкою
чух-чух робить потяг колесами
нічний швидкий
нічний міжміський
нічний безсонний
перший фільм
який показували в кіно
і на який ходила моя прабабуся з подружками
так і називався "потяг їде"
то була стрічка тривалістю до хвилини
перше кіно й перший потяг
пощастило комусь аж ось так
бабця мала надзвичайну вроду й веселу вдачу
і на придане гарний маєток
а потім раз
й прийшли зі зброєю до хати
ті самі що й сьгодні недосусіди
сказали бабці та її братам
віддати все
пшеницю що самі вони вирощували і збирали
борошно з тої пшениці
курей
які несли яєць
з яких сходило гарне тісто
бабця плакала
згадуючи ті часи й казала
який несправедливий світ
які жорстокі люде
але так чи інакше
навіть не маючи крихти хліба
навіть похитуючись від голоду
і вона і рідні щонеділі йшли до церкви
аби подякувати богу за те що він поруч у такі часи
бабця знала що статки не найголовніше
статки лише питання часу
наполегливості
та праці
так і працювала вона
не покладаючи рук
до глибокої старості
й нас привчила
і як би не її набожність
то трудилася би без вихідних
але приходили свята
і у ті дні вона сідала на ґанку
гарно вбрана
й розповідала про її молодість
а я казала їй
ба' розкажіть про улюблену книжку чи про кіно якесь цікаве
бабця посміхалась
та багато на які фільми ходили а от найперший
найперший фільм був "потяг їде".....
чух-чух робить потяг
чух-чух робить сталевий
колискова зі сталі
колискова із смарагдових відблисків за склом
/////